«Монстри», що мали залякати ворога: неймовірна техніка та зброя

05.04.2016 13.36

Атомні та лазерні танки, субмарини-камікадзе та неймовірних розмірів гармати – це далеко не вигадка письменників наукової фантастики, а радше реальні, але часто невдалі, ідеї конструкторів та зброярів різних історичних періодів і націй.

За часів як Першої та Другої світових воєн, так і в наші дні пришвидшеними темпами створювалася різноманітна техніка та зброя. Причому, розглядалися фактично всі можливі варіанти досягнення технічної переваги над ворогом. Проте не всі зразки отримали визнання та були прийняті на озброєння тої чи іншої держави. Причиною цьому в основному була економічна недоцільність, бойова неефективність та, інколи, навіть безглуздість спроектованого ОВТ. Сьогодні такі її зразки викликають радше посмішку…

Коли велике та надпотужне не означає успішне

wp-content/uploads/2016/04/dora.jpg
Снаряд «Дори», вагою близько 7100 кг і калібром понад 800 мм, пробивав броньовану плиту завтовшки один метр, або 8-метрове залізобетонне перекриття

Самим невдалим проектом в ході Другої світової війни по праву вважають німецьку надважку гармату «Дора». Її було створено наприкінці 1941 року у цехах заводу фірми «Крупп». Снаряд «Дори», вагою близько 7100 кг і калібром понад 800 мм, пробивав броньовану плиту завтовшки один метр, або 8-метрове залізобетонне перекриття. Сама ж гармата важила близько 1350 тонн. Що ж, вражає, але чи воно того вартувало? Інженерну підготовку місцевості протягом чотирьох тижнів здійснювали 1,5 тисячі робітників і ще 1000 саперів. Оскільки устаткування «Дори» доставлялося в 106 вагонах п’ятьма поїздами, в місці розгортання комплексу побудували цілу сортувальну станцію. Позицію для неї вибирав сам генерал Цукерорт під час обльоту на літаку околиць Бахчисараю, який командував з’єднанням важких гармат. Оскільки положення ствола гармати змінювалося тільки по вертикалі, то для зміни напряму стрільби по горизонталі «Дора» монтувалася на залізничній платформі. Вона розташовувалася на 80 колесах, а рухалася по круто зігнутій дузі залізничного полотна з чотирма коліями.

У цілому, застосування «Дори» не дало бажаних результатів. Так, при штурмі гітлерівцями Севастополя було зафіксовано лише одне вдале влучання у радянський склад боєприпасів, який знаходився на глибині 27 метрів. У інших же випадках снаряд гармати, проникаючи глибоко в грунт, утворював круглий ствол діаметром близько 1 метра і глибиною та вирвою майже 3 метрів. Крім того, влучити з неї в ціль було вкрай важко, а сама «Дора» через власні розміри ставала гарною мішенню для радянської авіації, яка врешті-решт її і знищила.

Перші атомні танки створили… американці

wp-content/uploads/2016/04/tank-TV-12.jpg
Перший проект, який мав бути з ядерною силовою установкою отримав позначення TV-1, являв собою 70-тонну бойову машину, озброєну 105-мм гарматою і захищену 350-мм лобовою бронею.

З появою і розвитком в 1950 роках ядерної енергетики, в США та інших країнах здійснювалася активна робота з впровадження її у різних галузях військового застосування. Зокрема, в армії США розглядали реактори в якості перспективної силової установки для наземної військової техніки. Вперше концепція американського атомного танка розглядалася на науковій конференції в червні 1954 року. На ній було представлено концепцію танка з індивідуальною атомною енергетичною установкою. Перший проект, що отримав позначення TV-1, являв собою 70-тонну бойову машину, озброєну 105-мм гарматою і захищену 350-мм лобовою бронею. Реактор забезпечував роботу турбіни на повній потужності протягом 500 годин без заміни палива.

wp-content/uploads/2016/04/Chrysler-TV-8.jpg
Chrysler TV-8 розглядався навіть як можлива заміна середнього танка M-48, який випускався серійно.

А наступного року було розроблено новий проект, в ході якого вагу танка вдалося зменшити до 50 тонн. У цьому варіанті реактор забезпечував танку розрахунковий запас ходу понад 4000 миль. У підсумку було запропоновано атомний танк під назвою Chrysler TV-8. Він розглядався навіть як можлива заміна середнього танка M-48, який випускався серійно. Проте, вкрай висока вартість машини і необхідність постійної заміни екіпажів, щоб виключити отримання ними небезпечної дози радіаційного опромінення, зіграло свою роль. Тому цей танк американці так і не прийняли на озброєння, а подальший інтерес до таких проектів було втрачено.

У СРСР проекти атомних танків не розроблялися. Хоча відомий по публікаціям у закордонній пресі «атомний танк» ТЕС-3 насправді являв собою рухому атомну електростанцію на гусеничному шасі, що призначався для роботи у віддалених районах Крайньої Півночі.

Розробки цікаві, але «в серію» не пішли

wp-content/uploads/2016/04/SaU-M15A.jpg
САУ M15A мав можливість вести бій з супротивниками на різних напрямках, відстрілюючись від них з різнокаліберних гармат

Американські конструктори у 40-і роки розробили артилерійську систему САУ M15A. Цей монстр мав можливість вести бій з супротивниками на різних напрямках, відстрілюючись від них з різнокаліберних гармат. Таким чином мала підвищитися бойова ефективність «самохідки». Проте розробники не врахували той факт, що обслуговування кількох гармат потребуватиме чисельного екіпажу. Тому для нього всередині САУ залишалося вкрай мало місця. Через це всередині артустановки утворювалася штовханина і неузгодженість дій членів екіпажу. Звісно, що за таких умов ні про яке підвищення ефективності ведення вогню навіть не могло бути й мови. Тому випущений єдиний екземпляр «артилерійського монстра» одразу після війни розібрали.

wp-content/uploads/2016/04/1k17-Stisnennya.jpg
Лазерний комплекс нового покоління 1К17 «Стиснення»

Радянські конструктори теж займалися розробкою нових високотехнологічних зразків техніки. Приклад тому – лазерний комплекс нового покоління 1К17 «Стиснення», розробкою якого займалося НВО «Астрофізика», а встановленням бортового спеціального обладнання – «Уралтрансмаш». Комплекс мав здійснювати автоматичний пошук цілей і наведення на них. За допомогою випромінювання рубінового лазера він мав протидіяти оптико-електронним приладам супротивника. Спеціально для 1К17 виростили штучний кристал масою 30 кг. Створено комплекс розмістили на базі самохідної гаубиці 2С19 «Мста-С». Дослідний зразок був зібраний у грудні 1990 року і пройшов випробування. Однак, через розпад СРСР та високу вартість цього проекту довелося відмовитися від серійного виробництва лазерного танка.

Микола ФЕДОРКІВ

загрузка...
Loading...

Коментарі