240-й окремий спеціальний батальйон (Югославія)

09.02.2012 18.27

Емблема 240-го осб
Емблема 240-го осб

Розпад СРСР призвів до руйнування двохполюсної системи політичного устрою світу, коли одні країни були прихильниками і контролювалися радянською імперією з одного боку, і Сполученими Штатами – з іншого. Одним з вогнищ нестабільності стала Союзна Федеративна Республіка Югославія. В основу Балканської кризи лягли етнічні та релігійні конфлікти, а також боротьба різних автономій і суб’єктів федерацій за незалежність, яка стала «популярною» на початку 90-х. Серія масштабних збройних зіткнень перетворила Югославію в одну з найбільш «гарячих» точок світу за останні десятиліття. 25-го червня 1991 року Словенія і Хорватія оголосили про свою незалежність, що і призвело, зрештою, до розпаду Югославії. На середину 1992-го року на місці Югославії вже існували Боснія і Герцеговина, Східна Славонія, Косово, Македонія, Республіка Сербська Країна і Хорватія.

З часів закінчення Другої світової війни югославська війна стала самим кровопролитним збройним протистоянням в Європі. Для розслідування скоєних в Югославії військових злочинів навіть був створений Міжнародний трибунал.

У 1992-му році з метою сприяння політичному врегулюванню югославського конфлікту і захисту цивільного населення були розгорнуті сили ООН UNPROFOR – United Nations Protection Forces (Сили Організації Об’єднаних Націй з охорони – СООНО). Генеральний секретар ООН звернувся до керівництва України з проханням ввести військовий контингент до складу сил ООН в зонах конфлікту.

240-й осб
240-й осб, липень 1992 року

3-го липня 1992 року Верховною Радою України було прийнято Постанову № 2538-ХІІ «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». Вже на наступний день міністром оборони був підписаний наказ про формування в смт Гвардійське Дніпропетровської області миротворчого підрозділу – 240-го окремого спеціального батальйону.

Формування проводилося на базі 93-ї гвардійської мотострілецької дивізії 6-ї гвардійської танкової армії (пізніше – 93-ї механізованої дивізії 6-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України). Батальйон був сформований в рекордно короткі терміни – за три тижні! Але ж треба було підібрати 400 чоловік особового складу, прийняти 95 одиниць техніки, отримати зброю, боєприпаси, тилове майно. Батальйон формувався як абсолютно автономний підрозділ: своя кухня, своя лазня, своя пральня. У формуванні взяла участь практично вся Україна (особовий склад, в основному солдати-строковики, підбиралися з різних частин у всіх регіонах.

Основні підрозділи батальйону:
– Дві спеціальних роти;
– Автомобільний взвод;
– Взвод артилерійської розвідки;
– Взвод зв’язку.

Командиром 240-го осб був призначений полковник Сидоренко Володимир Володимирович, 1951-го року народження. Освіта: Свердловське суворовське училище (1969 р), Омське вище загальновійськове командне училище (1973 р, закінчив із золотою медаллю), розвідувальний факультет Академії ім. М.В. Фрунзе (1980 р, закінчив з відзнакою). Офіцерську службу розпочав у Південній групі військ, де за чотири роки пройшов шлях від командира розвідувального взводу до начальника розвідки мотострілецького полку. У 29 років був призначений на посаду начальника розвідки дивізії (Білоруський ВО), в 35 – заступником начальника розвідки 6-ї танкової армії (1986 р, Київський ВО).

15-го липня 1992 року два літаки з передовою групою 240-го батальйону на борту злетіли з дніпропетровського аеродрому і взяли курс на Боснію. У першій групі було 42 людини. Старший – генерал-майор Віктор Гудим. З перших хвилин після приземлення в Сараєво стало зрозуміло, що війна йде справжнісінька. Місто і аеродром обстрілювали. Практично постійно чулися вибухи і стрілянина. Працювали снайпери. Всі переміщення по аеродрому – тільки бігом.

21-го липня на станціях Вільне і Меліоративна (Дніпропетровська область) було проведене навантаження техніки на залізничні платформи. Два ешелону з технікою і майном батальйону через територію Угорщини прибули до місця розвантаження (станція Панчево, 35 км від Белграда) 25-го липня 1992 року.

28-го липня особовому складу на руки були видані зброя, боєприпаси і бронежилети. Після інструктажу, проведеного французькими миротворцями, почався марш батальйону до місця дислокації.

Укрбат29-го липня 1992 року 240-й осб в складі 67 офіцерів і прапорщиків, 345 сержантів і солдатів прибув в Сараєво. У перелік завдань батальйону входила охорона і забезпечення функціонування аеропорту, супровід конвоїв з гуманітарною допомогою як в місті, так і у віддалених районах країни, охорона району свого розташування, забезпечення ремонту систем водо- і електропостачання. Специфічним завданням було ведення артилерійської розвідки. Для цього в складі 240-го осб було два АРК-1 – артилерійських радіолокаційних комплекси, призначених для розвідки вогневих позицій і контролю стрільби артилерії (пусків ракет) по цілям. Змонтований на шасі гусеничного тягача МТ-ЛБ, комплекс дозволяє вести розвідку стріляючих мінометів на дальності 12-13 км, реактивних систем залпового вогню – на 12-20 км, гаубиць – на 7-9 км. За допомогою АРК повинен був здійснюватися контроль за виконанням договору про припинення артилерійського обстрілу житлових районів Сараєво (в ході виконання завдань АРК були неодноразово обстріляні і згодом виведені з ладу).

По прибуттю в Боснію і Герцеговину, підрозділи 240-го осб негайно піддалися численним нападам і обстрілам з боку ворогуючих угруповань. Деякі аналітики та історики стверджують, що перший (в історії української армії) бій наші військовослужбовці провели 4-го квітня 2004 року в Республіці Ірак. Роблячи такі заяви, вони забувають про збройні сутички підрозділів 240-го осб, коли українським миротворцям довелося застосовувати всі види штатної зброї для захисту себе і місцевого населення від нападів добре озброєних формувань і угруповань, розблокування позицій і блокпостів батальйону, знищення снайперів і забезпечення евакуації загиблих і поранених.

news-q2RafvE1DIУже через два дні після прибуття, в аеропорту була обстріляна позиція артилерійського комплексу. У той день мусульмани поставили в безпосередній близькості з нашим комплексом свій міномет і відкрили вогонь по сербам. Серби почали стріляти у відповідь, і одна з мін потрапила в бліндаж розрахунку АРК. В результаті семеро людей були важко поранені. Старший лейтенант Сергій Топиха помер від ран у госпиталі в Німеччині. Рядовому Карпенко, який отримав важке проникаюче поранення в голову, у Франкфурті було зроблено кілька операцій, після чого він був відправлений в Україну. Решта п’ятеро військовослужбовців пройшли лікування у французькому військовому госпіталі в Загребі і продовжили службу. Через тиждень – 7-го серпня було обстріляно мінами розташування батальйону. Вісім людей отримали поранення різного ступеня тяжкості. Був поранений і командир батальйону Володимир Сидоренко. 20-го серпня, в розташуванні батальйону від кулі снайпера загинув прапорщик Віктор Салохін.

Незважаючи на важкі умови, в яких опинилися наші миротворці, вони продовжували виконувати поставлені перед ними завдання. Тільки за чотири місяці ними вже було проведено понад 800 конвоїв з гуманітарним вантажем. До числа найбільш успішних миротворчих операцій батальйону можна віднести забезпечення безпеки роботи аеропорту, встановлення демілітаризованої зони в районі н.п. Жепа, евакуація 5 тис. чоловік під час наступу сербів, відновлення електромереж.

Умови, в яких налагоджували свій побут українці, були дуже далекими від тих, які всі звикли бачити зараз. Батальйон розміщувався в «казармах Тіто» – колишньому військовому училищі. Чотириповерхову будівлю зі зруйнованим верхнім поверхом було виділено для розквартирування особового складу. Вікна заклали мішками з піском, провели деякий ремонт приміщень, організували навіть кімнату відпочинку і спортзал. Правда, періодично туди залітали кулі під час вуличних перестрілок сербів і мусульман. У казармах постійно перебувала тільки рота забезпечення, взвод артрозвідки і частина першої роти. Решта підрозділів виконували щоденні завдання за межами Сараєво: несли службу на блокпостах, доставляли продукти та паливо в заблоковані райони, охороняли і супроводжували конвої, проводили розмінування і антиснайперські заходи, збирали розбиті машини. У секторі «Сараєво», крім українців, перебували ще представники майже тридцяти країн. Наші миротворці своєю стійкістю, відповідальністю, невибагливістю і винахідливістю відразу завоювали авторитет серед колег.

19-го листопада 1993 го року Верховна Рада України прийняла Постанову про збільшення чисельності контингенту Збройних Cил України в миротворчих силах ООН на території колишньої Югославії. Відповідно до цього рішення почалося формування та підготовка 60-го окремого спеціального батальйону («Укрбат-2»).

19-го квітня 1994 року 60-ї осб прибув в Сараєво. Батальйон був першим підрозділом, який, відповідно до розпорядження керівництва UNPROFOR, було введено в заблокований мусульманський анклав в районі Горадже. 60-й осб з оперативною групою 240-го батальйону за підтримки підрозділів ЗС Великобританії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту увійшов в зону активних бойових дій між сербськими і мусульманськими формуваннями. Своєю присутністю 60-й осб привів до зниження напруженості в районі і ослаблення бойових дій.

У липні 1995-го року українцями було проведено найуспішніша операція в історії ЗС України. В анклаві Жепа українські миротворці опинилися під перехресним вогнем боснійсько-сербського корпусу «Дрина» і мусульманських підрозділів. Ось витяг з донесення, відправленого до Києва 24-го липня: «24.07.95 р. в районі чек-пойнта №1 (блокпоста – прим. авт.) йшли бої між сербами і боснійцями… О 14.20 від командира спеціальної роти надійшло повідомлення: «За одну годину на анклав Жепа впало 60 мін. Ведеться вогонь з танків, кулеметів і снайперами. Розстріляно будівлю поліції, багато убитих і поранених. Вночі передбачається напад на позиції роти. Палива і води немає… О 17.00 командир боснійської бригади зажадав від командира роти виставити особовий склад в особливо небезпечних ділянках для захисту від сербів…»

Особовим складом батальйону, незважаючи на відсутність підтримки з боку ООН і НАТО, була розпочата операція з евакуації мирного населення із зони загострення ситуації. В результаті понад п’ять тисяч осіб були успішно виведені, при цьому втрат серед українців не було, незважаючи на те, що в ці дні кількість жертв в регіоні перевищила дев’ять тисяч осіб.

У другій половині 1995 року був прийнято рішення про припинення в грудні того ж року повноважень місії UNPROFOR. У вересні-грудні була проведена репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочено кількість штабних офіцерів в керівному апараті Місії. Додому вирушили 60-й осб і 15-й окремий вертолітний загін, що також виконували завдання на теренах колишньої Югославії.

21-го листопада 1995 року в США на авіабазі Райт-Петтерсон (м Дейтон, штат Огайо) було підписано угоду про мир у Боснії та Герцеговині, а вже в середині грудня в Парижі підписано відповідний договір. На підставі Резолюції Ради Безпеки OOН від 15.12.95 №1031 подальше підтримання миру в регіоні належало багатонаціональним силам IFOR (сили виконання угоди) під керівництвом НАТО. Об 11.00 20-го грудня 1995 року в сараєвському аеропорту Бутмір пройшла офіційна церемонія передачі повноважень. Прапор ООН на флагштоку був замінений прапором НАТО.
На підставі Угоди між Україною та Францією в грудні 1995-го року 240-й окремий спеціальний батальйон був переданий в склад IFOR.

Після Дейтона відбувся перехід від політики умовляння до політики примусу до миру. До цього часу на території Боснії і Герцеговини існувало офіційне перемир’я, яке фактично дотримувалося тільки до настання темряви. Після 20-го грудня все стало різко змінюватися. Уже в перші дні підрозділи НАТО за підтримки танків почали зачищати контрольні пункти на лінії зіткнення сторін. Міжнародним силам IFOR були надані великі повноваження по застосуванню зброї для припинення порушень порядку, що призвело до фактичного припинення будь-яких активних дій ворогуючими сторонами.
У складі IFOR батальйон перебував з грудня 1995 по грудень 1996 року.

У грудні 1996-го року 240-й окремий спеціальний батальйон був переданий під юрисдикцію Сил стабілізації НАТО SFOR (по червень 1999 року). У березні 1997-го року 240-й осб передислокований з м Сараєво в Боснії та Герцеговини в населений пункт Врапчічі (недалеко від м Мостар).

З червня 1999 року батальйон виконував завдання у складі сил KFOR і був виведений на Україну в листопаді 1999-го року.

Всі українські миротворці нагороджувалися медалями ООН, а після Дейтона – медалями НАТО. Четверо були удостоєні державних нагород України. Один з них – старший сержант Олександр Полтава – посмертно. З першого складу батальйону серед нагороджених нікого немає.

Під час перебування 240-го осб в м Сараєво і в Боснії і Герцеговині особовий склад, крім виконання миротворчих завдань, брав участь у відновленні і реконструкції лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електропередач, трамвайної лінії і трамвая, наданню медичної допомоги місцевому населенню .

Всього за час перебування 240-го окремого спеціального батальйону на території колишньої Югославії проведено 14 замін особового складу.

Роман Туровець

загрузка...
Loading...

Коментарі