Шпигунські ігри. «Психічна атака» російських спецслужб

20.04.2016 18.44

З початку березня і по сьогоднішній день Сили спеціальних операцій ЗСУ піддаються точковим атакам. Вони непомітні ні простому обивателю, ні «фейсбучним експертам». Адже це не черговий «котел» і навіть не артилерійський наліт. Але атаки ці, в разі успіху, можуть завдати українській армії серйозної шкоди зсередини.

Йдеться про інформаційно-психологічні спецоперації російських і білоруських спецслужб.

Білоруський «фронт»

Отже, спецоперація по впливу на командування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України стартувала на початку березня. Причому, перший постріл зробили не російські спецслужби, а їхні білоруські союзники. Втім, тут варто мати на увазі одного і того ж противника, враховуючи, що «вояки» Лукашенко, як правило, розглядають себе частиною «русского мира».

3 березня на профільному білоруському сайті «Військово-політичний огляд» було опубліковано OSINT-розслідування такого собі Григорія Юрченка під назвою «Інформаційна війна України проти Білорусі: Частина 1 – українські підрозділи на білоруському напрямку». З нього читач може почерпнути, що українські сили спеціальних інформаційно-психологічних операцій досягають монструозних масштабів, є серйозною небезпекою і втілюють підлі плани американської розвідки щодо Республіки Білорусь. Незважаючи на те, що автор намолотив багато дурниць, використовуючи конспірологічні викладки різних «русскомірцев», в його опусі чимало крупинок істини. До того ж, його занепокоєння не позбавлене підстав – природно, з огляду на відомі обставини, Білорусь є об’єктом пильної уваги розвідки та інших українських спецслужб. Разом з тим, участь білоруських добровольців в російсько-українській війні на боці «хунти» і контакти білорусів з нашими спецслужбами викликають зрозумілу нервозність «штірліців» Лукашенко, які активно перестукувалися зі своїми московськими колегами.

До речі сказати, заходи в інформаційному просторі, спрямовані проти білоруських борців зі «скріпами» і «русскім міром», тамтешні спецслужби активізували ще минулого року. Воно й не дивно – втратиш пильність, так відразу ж запалають шини, і опинишся в Євросоюзі в самому центрі гей-параду. Причому, білоруси «віддзеркалили» підхід українців, які збирають за допомогою OSINT-інструментів «компромат» на зрадників, які переметнулися на темну сторону Путіна. Як приклад – ще один опус Григорія Юрченка на «Військово-політичному огляді».

Але повернемося до спецоперації, яка є темою нашого дослідження. В кінці «Інформаційної війни України проти Білорусі» зроблено загрозливу заяву в дусі: «хто до нас з мечем, той від меча…». Але уважний читач в середині тексту може знайти досить цікаві тези. Наприклад, цей: «Хто б що не говорив, але професіонали в цій справі у ЗСУ є – той же заступник начальника УІТ полковник Сергій Галушко…». І цей: «…судячи з інформації в мережі, Галушко в зоні АТО на зазначеній посаді зміг гідно замінити не його начальник – полковник Костянтин Соколов (дилетант в цих питаннях), а ще один справжній фахівець інформаційних воєн – цілий кандидат технічних наук, професор кафедри застосування інформаційних технологій та інформаційної безпеки Інституту інформаційних технологій Національного університету оборони України імені Черняховського полковник Тарас Дзюба…»

Створюється враження, що метою даного «розслідування» є, крім усього іншого, висвітлення діяльності певних підрозділів Міністерства оборони України. Однак, очевидно, у публікації є подвійне дно. Її ініціатори явно знають, що результати моніторингу умовно і не умовно ворожих інформаційних ресурсів регулярно лягає на стіл українських військових начальників. І публічне піднесення одних поряд з негативними відгуками про інших призведе до зайвої напруженості між посадовими особами Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗСУ. А це – вже «інтерес» не так білоруських «спеців», як їх московських «старших товаришів».

Втім, «вкидання» у «Військово-політичному огляді» – лише перший крок.

Блогери-невидимки

У середині березня на арену стали запускати «фейкових» блогерів. Причому, використовувалися не більш-менш розкручені бот-акаунти в популярних соцмережах, а сервіси онлайн-щоденників відомих українських інтернет-видань. Запис невідомого автора в блозі «Кореспондента» або «Обозревателя» навряд чи потрапить на головну сторінку сайту і буде прочитана масовою аудиторією. Але учасники спецоперації врахували те, що ці веб-ресурси користуються довірою у пошукових систем і відмінно індексуються їх роботами, відповідно, записи на сторінках таких сайтів обов’язково потраплять на очі користувачеві, який поставив пошуковику специфічний запит. Тобто, «вкидання» призначалися для уваги певного кола осіб. Що ще раз говорить про точкову непогано сплановануї операцію інформаційно-психологічного впливу.

Отже, 14 березня хтось під псевдонімом «Леонід Наумович» в блозі на сайті «Кореспондент» розмістив статтю під помітним заголовком «Як злочини воєначальників перетворюються в подвиг солдатів». Оригінал цього запису, як і інших під авторством «Наумовича», вилучений з першоджерела, тому ви можете ознайомитися з «шедевром» лише в кеші. Очевидно, що це маніпулятивне «вкидання» готувала людина, яка більш-менш розбирається у військовій справі, скрупульозно відстежує ситуацію, що цікавить, і володіє, так би мовити, пером. На рівні авторів білоруського «Військово-політичного огляду».

Відкидаючи міркування «законспірованого» автора і іншу мішуру, виділимо ключову частину опусу, образно висловлюючись, його «боєголовку»:

«…Керівництво діями спецназу має здійснюватися професіоналами, причому на всіх рівнях – від командира групи до командувача. Судячи з даного епізоду, їх залишилося вкрай мало. Навіть ті, що є – ошиваються не там, де повинні бути. На посаді командувача ССО ВСУ – генерал Луньов, чи то десантник, чи то артилерист, але ніяк не спецназівець.
Його заступник полковник Кривонос – шанована у спецназі людина, що користується авторитетом у підлеглих. Але він – хороший командир частини, практик. Це його стеля. Він повинен бути як раз там, в зоні АТО. Але Кривонос заліз в Генеральний штаб, загруз в гризні за місце командувача, а користі на посаді начальника УСО не приніс ніякої. Тепер намагається все спихнути на Муженка».

Як бачимо, мета тут більш ніж зрозуміла – зіштовхнути заступника командувача ССО Кривоноса, з одного боку, з його безпосереднім начальником і керівництвом ГШ ЗСУ з іншого. Принаймні, дещо зіпсувати відносини між функціонерами Генштабу і спецслужби, тим самим знизивши їх ефективність.

Наступного разу «Леонід Наумович» виступив на «Кореспонденті» 24 березня, обізвавши свій твір так: «Частини психологічних операцій не хочуть переходити під командування десантури». Тут мета зіштовхнути лобами керівництво ССО і посварити його з ГШ настільки очевидна, що не будемо спеціально вказувати пальцем на ключові фрагменти тексту. Примітно, що до поширення цього «вкидання» було залучено також все той же «Військово-політичний огляд».

Паралельно було відмічено участь у цій операції специфічних місцевих фахівців, які за невелику плату складають і поширюють бруд. 5 квітня такий собі Володимир Долинин в блозі на сайті «Кореспондент» розмістив паскудний текст, в якому вгадується рука доморощених «чорних піарників». Оригінал цього опусу вже видалений, посилання на кеш ми знайти не змогли. Але якщо коротко, то мова йшла про те, що Сергій Кривонос отримав посаду в ССО і все ще її зберігає нібито завдяки інтимним стосункам з депутатом від Блоку Петра Порошенка Іриною Фриз.

Ця нова «сюжетна лінія» вивела нас на цілком не анонімних виконавців цієї хитро закрученої інформаційно-психологічної спецоперації «русскомірцев».

Сон розуму Олега Соскіна

Авторство «геніальної» ідеї «укласти» зааступника начальника ССО ЗСУ Сергія Кривоноса в ліжко депутата Фриз формально належить директору Інституту трансформації суспільства Олега Соскіну. Принаймні, він першим озвучив її на сайті OSP, що входить в так званий «інтернет-холдинг Соскіна».

Інтернет-ресурси колись шанованого Олега Ігоровича були задіяні у спецоперації в її самий розпал в середині березня. Так, 17.03.2016 Соскін від свого імені озвучив думку, що Муженко – ставленик Януковича, а Кривонос – герой. Ми не будемо оцінювати озвучені тези самі по собі, але в загальному контексті ця заява вкладається в завдання, поставлені противником: викликати конфлікт між ССО і верхівкою української армії.

Очевидно, що Олег Соскін був притягнутий до «многоходовочки» невипадково, але організаторів підвела їх слабка обізнаність про деякі українські «розклади».

Побіжний пошук в мережі вам скаже, що Соскін – український економіст, політолог, громадський і політичний діяч, директор недержавного фонду – Інституту трансформації суспільства, голова Української Національної Консервативної партії, керівник проекту «Мій вибір НАТО». І ніби як має широку аудиторію у соціальних мережах та користується авторитетом у своїх читачів. З першого погляду може здатися, що маєш справу з лідером думок. Начебто прекрасний кандидат для того, щоб закинути якийсь «думковірус» в широкі маси. Але учасники проекту CRiME провели невелике опитування політичних оглядачів та медіа-експертів на предмет персони Олега Соскіна та отримали кумедний результат. Одна частина опитаних відповідала: «він давно зійшов з розуму», інша не могла зрозуміти, про кого взагалі йдеться.

Власне, те, що «спікер» насправді не так «крутий», як здається з першого погляду, призвело до того, що заяви Соскіна майже ніхто не помітив, крім зацікавлених осіб (ймовірно тих, хто його ж і «простимулював»), а також вузькоспеціалізованих спостерігачів.

Але ми все ж вирішили вивчити, на що спрямована бурхлива діяльність «лідера думок», крім посильної участі в інформаційних операціях кремлівських «спеців». В рамках маленького дослідження ми побіжно відстежили посилання на Соскіна в Google і переглянули особистий блог Олега Ігоровича на сервісі Blogspot.

Ми з’ясували, що найчастіше на Соскіна посилається сайт Правда.Ру і інтернет-ресурси, близькі до українського олігарха, народного депутата від «Оппоблока» Вадима Рабиновича.

Основні тези, які висуває Соскін у ЗМІ і в своєму блозі, зводяться до наступного:

1) Порошенко, Гройсман, Яценюк, командування армії, а також Гонтарева і Яресько – таке ж зло, як Янукович;
2) Тимошенко – теж зло, але в меншій мірі;
3) потрібен «Майдан 3.0»
4) українці – арійська раса;
5) Донбас можна зачистити за два тижні, але заважає п. 1;
6) «вальцмани» знищують патріотів в АТО»;
7) потрібно провести дострокові вибори всіх і вся;
8) кримські татари нам не такі вже й друзі, а корінний народ Криму – арійці-українці.
Ну, і так далі і тому подібне.

Просто таки кидається в очі, що багато ідей, що вкидалися Соскіним в маси, ідентичні «думковірусам», які успішно прищеплював недалекій частини українського суспільства інший «билинний персонаж» – Степан Мазура, він же – «позивний Москва» – донбаський бойовик Сергій Жук, який тісно співпрацює з російськими спецслужбами. Він один з ключових організаторів «третього майдану».

Восьму тезу підхопив «Цивільний корпус« Азов», який має до однойменного підрозділу НГУ ставлення досить віддалене. Нагадаємо: лідера «Цивільного корпусу» Станіслава Краснова затримала Служба безпеки України за підозрою в державній зраді, тероризмі і співпрацю зі спецслужбами ворога.

Але повернемося до інформаційної спецоперації «русскомірцев» проти українських ССО. А вона, схоже, дійшла до провального кінця…

Помилка кураторів

…Йшов другий місяць спецоперації російських «інформаційно-психічних військ», але очікуваного результату «комбінатори» не бачили. Ймовірно, тому вирішили нанести, як їм здалося, удар, що нокаутує.

7 квітня, на сайті газети Верховної Ради «Голос України» з’явилося звернення до президента України з вимогою звільнити начальника Генштабу Віктора Муженко та командувача ССО Ігоря Луньова, підписаний нібито заступником начальника Сил спеціальних операцій Сергієм Кривоносом. З огляду на офіційний рівень видання і різкість заяви, резонанс мав статися величезний (на що і розраховували організатори). Однак російські «фахівці» не врахували, що їх скромна діяльність в українському інформпросторі все-таки не залишилася непоміченою безпосередніми противниками, які поділилися своїми спостереженнями з «суміжними» структурами. Реакція була миттєвою – фейк зник з сайту майже відразу ж, а за впровадженими в апарат ВРУ агентами, які так по-дурному «розкрилися», прийшли суворі хлопці з СБУ.

Загалом, це провал. Можливо, російським ССО і вдалося відвернути якісь сили українських «колег» від більш актуальних завдань на розбір цієї «багатоходівки», проте головної мети вони не досягли. Більш того, підставили під удар кількох своїх «польових» агентів, ризикуючи «засвітити» якщо не всю свою «мережу», то якусь її частину.

Проте, з нетерпінням чекаємо від них нових «сюрпризів».

Іван Помідорів, оглядач CRiME

загрузка...
Loading...

Коментарі