Оборона Луганського аеропорту в 2014 році – маловідомий подвиг 80-ї бригади

24.04.2016 17.28

80 аеромобільна бригада

80-та бригада і піар – це поняття, що лежать по різні боки полюсів. Це як північ і південь. Пацани, про яких не особливо пам’ятають досі. Хоча зробили вони не менше за інших, а десь і більше, – про це сказав десантник … 79-ї бригади.

Ми всі знаємо про Донецький аеропорт, люди, які ніколи не були в Донецьку і його околицях, знають про Піски, Авдіївку, Спартак, Тоненьке… Але мало хто знає про те, що творилося в Луганському аеропорту, про бої в Хрящуватому, Георгіївці, Миколаївці.

Перекидання бійців у Луганський аеропорт відбувалася на Ілах, один з яких потім збили. Іли заходили на посадку вночі, те, що могли відпрацювати по ним з землі, знали всі.

– Я сидів в кабіні тоді – розповідає капітан 80-ки, позивний «Барсук». – Гарний вид. З одного боку, Донецьк, з іншого – Луганськ. А всі, стислі, як пружина, борттехніки, пілоти, всі спостерігають землю, чи немає пуску ракети знизу.

– А ті Іли, на яких ви літали, були оснащені тепловими пастками?

– Так, були, але якщо ти питаєш про збитий Іл, то його збили на заході на посадку. Був постріл з ПЗРК, і Іллюша випустив пастки. Але після цього його добили з великокаліберного кулемета і він вибухнув прямо в повітрі. Територію навколо аеропорту ми не контролювали, підрозділи в аеропорту були, по суті, в оточенні, доставка особового складу і спорядження могла здійснюється тільки літаками. Ми, після того як збили Іл, висунулися вперед, відтіснили сепарів, зібрали те, що залишилося від загиблих пацанів, підірвали боєкомплект, що не розірвався. Важко було. На місці цих хлопців міг бути і я, і будь-який інший, хто літав цими літаками. Адже вони літали чотири рази сюди.

Техніка 80-ї бригади в Луганському аеропорту
Техніка 80-ї бригади в Луганському аеропорту

Близько ста чоловік, 80-та, розвідрота 1-ї танкової, дві ЗУ, одна мінометна батарея на весь аеропорт, кілька одиниць броні. Ось і весь склад бійців, який в той момент знаходився в оточенні. Командир, який керував обороною аеропорту, позивний «Кобра», зосередив всіх бійців на території аеропорту біля будівель і укріплень.

Виставили кругову оборону і так трималися. Злітка мала охоронятися, але можливості здійснити охорону не було. І літаки літали, розуміючи, що їх можуть збити. І акумулювали сили батальйонних тактичних груп.

– Зараз уже, аналізуючи те, що відбувалося, я розумію, навіщо все це робилося, – говорить «Барсук». – Після збиття Іла ми почали виходити з аеропорту, нам почали ставити завдання, ми почали брати населені пункти. Мабуть, ми повинні були потім піти в сторону Краснодона, Зеленопілля, в загальному, на перекриття кордону. Але збитий літак, звичайно, поламав план операції. Аеропорт повинен був бути відправною точкою для батальйонних груп, які повинні були йти на перекриття кордону.

До кінця липня бійців почали накривати. В аеропорт прорвалася БТГр на чолі з комбригом Андрієм Ковальчуком, який, маючи поранення, не запитував евакуацію, а залишався в аеропорту. БТГр складалася з батальйону 128-ї бригади, роти 80-ки з артбатареєю, гаубичної і танкової роти. Аеропорт тоді крили вже всім. На відміну від аеропорту в Донецьку, бойовики спочатку не шкодували споруд, їх рівняли з землею всім, чим можна. «Гради», «Смерчі», різноманітна ствольна арта, в тому числі «Піони».

А в цей час 80-ка з піхотою пішла вперед і взяла Георгіївку, Лутугине, Успенку на з’єднання з 95-ю для оточення Антрацита та Красного Луча. У Хрящуватому сепаратистів уже не було, були регулярні війська РФ. Георгіївку тримали з «Айдаром» 12 днів для того, щоб можна було створити артерію постачання з аеропортом.

– Я пам’ятаю, як уже потім мені телефонували і говорили, що на ICTV вийшов сюжет про оборону Георгіївки. Коли танки й інша броня бігти почали, я тоді виходив в ефір до айдаровців та іншх частинам, що були тут, і говорив: «Ніхто **** звідси не йде. Стоїмо!» І вони повернулися. З РПГ ми з п’ятого пострілу підбили Т-72 противника. Я викликав свій танк з висотки, там хлопець відчайдушний був, він два танка тоді підбив. Тоді я ще Сушку (Су-24 – ред.) викликав, вона непогано відпрацювала. Коли ми зайшли в Георгіївку, ми там 300 метрів контролювали. А після штурму все село взяли, – згадує капітан. – Після штурму у нас полонені були, все росіяни. Пітер, Алтай, Краснодарський край. Був ще якийсь зампотилу «ЛНР», мільйон рублів за себе давав. Потім вони просто протягом тижня накривали село, нас не побили, тільки село рознесли. А потім ми вже взяли Лутугине і Успенку.

Бої, які відбувалися тоді біля Луганська, велися не з сепаратистами. І всі, хто був там, це знали і ставилися до цього спокійно. Мати-перемати в ефірі з чеченцями з взаємними погрозами, обмін «побажаннями» в ефірі від колись «братніх» десантників і полонені солдати РФ, замкнені по підвалах, чітко демонстрували противника.

– Останні сепарів, яких я бачив, це разведрота «ЛНР» ще в Георгіївці, – продовжує свою розповідь «Барсук», – в Лутугиному я взяв в полон майора РФ. Ті сепаратисти, на яких пізніше натикалися, ми бачили їх тільки коли втікали. А потім пішли війська РФ. Штатні війська, в формі, в касках, ну не шахтарі зовсім. Я тоді закривав фланг біля Красного, і ми бачили, як виїжджали «Гради» і крили Хрящувате, аеропорт, нас… Розгортаються і їдуть. Так їх і не обстріляли. Там потім літак збили, мій заступник цього льотчика шукав там, знайшов. У Хрящуватому ми зупинили конвой, не пропускали.

– На той момент перемога була дуже близька. У сепаратистів уже стріляти навіть нічим було. А потім зайшли росіяни. Якби вони не зайшли, ми б закрили кордон і війна вже давно б закінчилася. А так…

– Мене поранило під Червоним. Ми тоді порубали штурмову групу, ну явно йшла десантура. Все, як у нас: три БТРа, за нею піхота під прикриттям коробочок рядами з піднятими автоматами і тупають штурм. Ну ми там і дали їм з флангу, спалили ці БТРи, поклали цю штурмову групу. У сусідньому ліску мінометами наздогнали якусь групу. Що там було, не знаю, але вибухало години зо дві. Але вони нас вирахували, де ми, як стоїмо після цього бою, і обстріляли «Градами». Один снаряд прилетів в бліндаж, одинадцять «двохсотих». Не поталанило. Мене тоді поранило, з позицій забрали, повернули в аеропорт. Коли мене туди привезли, там уже був морок. Все розбите, зруйновано, одні уламки. І буквально за тиждень почався той самий штурм. Кантемирівці на своїх Т-90, псковська десантура, арта. Почалася м’ясорубка.

Луганський аеропорт. 2014 рік
Луганський аеропорт. 2014 рік

– Лупили нас тоді жорстко, всім лупили. Ми звідти пішли, тому що там вже банально не було, де ховатися. Прикрити нас було нічим, танкісти з аеропорту просто втекли, – згадує «Барсук». – Десантники бігали за розвалинами і відстрілювалися. Танки палили за допомогою СПГ (судячи з усього, мається на увазі СПГ-9 – ред.), спалили два Т-90. У нас всього два СПГ було, один з них трофейний. Було б більше, було б і толку, звичайно, більше. Ковальчук викликав вогонь артилерії на себе, теж крили їх броню всім, що було. Нас прикривали всім, «Смерчі», «Урагани», «Гради», там було пекло. Російська арта теж валила жорстко. Бункер, який був в аеропорту на випадок ядерної війни, просто тріснув від попадання артснарядів. Бункер тріснув! Я не думав, що таке можливо. Не знаю, чим вони стріляли, але коли снаряд потрапляв на землю, то воронка була метрів п’ять у довжину і два метра в ширину. У бункері від попадання розійшлися тріщини, стеля впала і привалила полонених, яких ми там тримали, ми їх розгрібали потім. Спочатку росіяни йшли, звичайно, потужно: танки, БТРи, БМП, штурм – красиво все, за підручником. А отримали таких *******… Коли в аеропорту вже укриватися не було можливості, ми пішли на прорив і таки вийшли звідти, то вони ще два дні боялися зайти в аеропорт. Говорили, що бої йдуть, і обстрілювали руїни. В СБУ є перехоплення їхніх розмов, як вони віддзвонювалися командирам і говорили, що йдуть бої, хоча ми вже були далеко. Всипали ми їм тоді жорстко…

– Псковські нам до сих пір стрілки набивають на «десантура точка ру». Зустрінемося, мовляв, ще, ми вам помстимося. Загалом, прикро їм, покосили ми їх там трошки. Та й не тільки псковських. Ми другого серпня арту наводили під Хрящувате, так накрили БТГр костромської десантури.

– І що, сильно накрили?

– Ну як, сильно… Повністю. Взагалі повністю, жодна машина тоді не вийшла. РСА (розвідувально-сигнальна апаратура – ред.) тоді поставили під Краснодоном наші розвідники, прослухали костромських і накрили. І таких випадків було чимало. Та й взагалі чимало там всього було, все розповідати – книга вийде. Загалом, Луганський аеропорт їм точно немалою кров’ю дістався. Нехай пишаються ним, ходячи на могили побратимів.

Вихід з аеропорту відбувався у запеклих боях. Бій ішов до вечора, штурм до вечора змогли відбити і відтіснити супротивника. Виходили вночі, прямо під час бою. Все той же Ковальчук, який більше місяця керував обороною аеропорту, будучи пораненим, відмовляючись від евакуації і навіть не думаючи, що буде направляти своїх хлопців зі штабу в тилу.

Бійці, які розосередилися на території аеропорту і вели бій під постійним вогнем своєї і чужої артилерії, прорвали оточення і вийшли. Під час боїв близько двадцяти чоловік потрапили в полон. Майже півтора десятка хлопців загинули. Четверо з тих, хто потрапили в полон, змогли втекти, частину в неволі розстріляли, помстившись за завзятий опір, частина десантників досі в полоні.

Тому, коли в черговий раз ми будемо говорити про героїв, не варто забувати про десантників 80-ї львівської бригади. Про їхній аеропорт. Про їхні «Піски» – Георгіївку. Про їхнє «Тоненьке» – Хрящувате. Про їхні запеклі бої та спекотне літо 2014 року, коли 80-та аеромобільна бригада «рубалася» з сепаратистами в Слов’янську, а потім була відправлена в аеропорт, де її чекали нові виклики і бої. Це бійці, про яких повинні пам’ятати, як і про 25-у, 79-у і 95-у бригади. Просто тому, що вони варті того, щоб про них пам’ятали. Ось такий аеропорт, якого начебто і не було, ось така 80-та бригада, подвиг якої не те що забули, а в більшості про нього і не знали, і не знають досі.

Але ми не забудемо про них, правда?

https://petrimazepa.com

загрузка...
Loading...

Коментарі