На війні «сусіди» означає «наші»

26.04.2016 12.33

У нормальному світі вони розташовуються майже з усіх боків, дістаючи тебе стуком зверху, музикою знизу, нічним триндежом збоку, ну і так далі.

Сидиш такий на кухні в тапочках, їси смачний салат, кавою з вершками запиваєш, обговорюєш з рідними плани по використанню робочої сили величиною в одного мущщіну для наведення порядку в одній окремо взятій квартирі.

І тут – дррррр! О, сусід знайшов перфоратор і намагається всвердлитися тобі прямо в ранковий мозок! І допомогти йому – навіть думки не виникає, швидше хочеться уявним зусиллям зламати йому цей перфоратор назавжди.

А сімсот кілометрів східніше – дещо по-іншому.

Сусіди – це пацани зліва, о-о-о-о-н на тому териконі, і пацани справа – о-о-о-о-н на тому териконі. Ти навіть ніколи їх вживу не бачив. Тільки позивні в пошарпаній радіостанції. Може в місті іноді зустрічав, таких, знаєте, ну точно з передка, завжди впізнати можна – пошарпані-побиті берці, добре зношена форма, неголеність, обличчя засмагле – і думаєш: «дідько, сусіди напевно…» А вони на тебе дивляться приблизно так само.

І ти не просто кивнеш, а так: «Здоров, мужики». І вони по тобі теж так очима пробіжать – «горка» в пилюці, кепка вигоріла, пістолет в покоцаній кобурі: «Здоров. Ну шо у вас?» «Та нормально, а ви шо?» «Та теж нормально». «Ну давай». «Давай».

І розійшлися, вони на «Нову пошту», а ти в магаз за пельменями і соком…

А потім раннім похмурим ранком ти почуєш їх у радіостанції. Хриплі голоси, короткі фрази.

І ти сидиш такий в дверях кунга в кросівках, куриш, кавою з цукром запиваєш, міркуєш про те, як наряди переписати, і позиції доробити, обговорюєш з коммандером плани по використанню робочої сили величиною в групу військовослужбовців служби за контрактом та призваних за мобілізацією, для облагородження ландшафтного дизайну на одному окремо взятому ВОПі.

Вихід. Всі піднімають голови.

Розрив. Вихід. Розрив. Вихід, вихід, вихід, зливаються звуки пусків і розривів. Кладуть по сусідах.

Акуратно ставиш кухоль на землю, піднімаєшся, машинально обтрушуєшся. Ні, не по нам працюють. По сусідах. Але тільки тут, розумієте яка штука, тут сусіди – теж наші.

– Коммандер, сусідів криють. Вписуємося?

– Вітер?

– Вітер норм. Їб@шимо?

– Їб@шимо. Піднімай пацанів.

Постріл. Розрив. Коригування. Постріл. Розрив. Коригування. Постріл. Розрив…

А через кілька днів ти знову в місті зустрічаєш якихось хлопців з передка. І неважливо, насправді, чи саме вони сидять на териконі зліва, або на териконі справа. Все одно. Всі ми тут один одному сусіди.

«Здоров, мужики». «Здоров. Ну шо у вас?» «Та нормально, а ви шо?» «Та теж нормально». «Ну давай». «Давай».

І розійшлися – хто на «Нову пошту», а хто в магаз за сигаретами і ковбасою…

Мартін Брест

загрузка...
Loading...

Коментарі