Їх екіпаж двічі вважали загиблим

12.09.2014 19.14

Екіпаж Т-64 сержанта Віталія Шевченка
Екіпаж Т-64 сержанта Віталія Шевченка

Їх двічі подумки вже ховали. Вперше – після того, як всі бачили їхній танк палаючим, другий раз – коли в бойову машину влучила ворожа протитанкова керована ракета

Екіпаж цієї «шістьдесятчетвірки» з першого дня антитерористичної операції знаходиться на передовій, виконуючи завдання в складних місцях. Командир танка сержант Віталій Шевченко, навідник Андрій Мухін і механік-водій Максим Кравчук – своєрідні ангели-хранителі нашої піхоти, закуті в надійну броню, озброєні грізним мечем великого калібру.

…Той день був звичайним для блокпоста, розташованого під Слов’янськом. У перерві між мінометним обстрілом екіпажі чистили зброю, обслуговували техніку й озброєння. Раптом їх роботу перервав різкий свист міни, який ставав все голосніше з кожною миттю. Такі звуки в зоні АТО означають одне…

Привівши зброю в бойовий стан, екіпажі зайняли місця в бойових машинах. Перша міна лягла в семи метрах від вогневої позиції нашого Т-64, зрешетивши сусідній «Урал». Кілька осколків дісталося й танкістам: поранило навідника, солдата Колініченко (згодом в госпіталі з’ясували, що один з осколків не дійшов до сонної артерії кілька міліметрів). Незабаром нова міна вдарила по лівому борту танка, розірвавши додаткові паливні баки. Облита власною соляркою, машина загорілася. Але, незважаючи на це, танкісти пішли в бій.

Уточнивши напрямок обстрілу, вони помчали вперед. Відпрацювавши з кулеметів по «зеленці», танк продовжив рух. Протаранивши бетонну огорожу позиції противника, танкісти побачили мінометний розрахунок терористів, який якраз заряджав чергову порцію смерті. Зробити постріл в наш бік вони не встигли – влучним пострілом з гармати були знищені і розрахунок, і міномет. І тільки тоді командир героїчного екіпажу наказав гасити пожежу, що охопила його Т-64.

– Я крикнув механіку-водію, що ми горимо, і він стрімко рвонув, – розповів Віталій Шевченко. – І було чого – за нашою машиною тягнувся вогненний слід! Вибравши безпечне місце, ми з ним почали гасити пожежу. На допомогу підбігли ще кілька бійців з вогнегасниками. Ми сипали землю, поливали з вогнегасників, але вогонь не відступав. Був момент, коли здалося, що нам не врятувати бойову машину. Але це тільки додало сил.

Нарешті, екіпаж і бійці підрозділу разом загасили пожежу. А пізніше з подивом дізналися, що терористи поспішили заявити про знищення чергового українського танка. Хоча після незначного ремонту бойова машина повернулася до строю.

Після звільнення Слов’янська танкісти разом з іншими підрозділами АТО рушили вперед. Професіоналізм і бойовий вишкіл їх екіпажу неодноразово оцінювали підрозділи, яких вони підсилювали. За це піхотинці прозвали їх «броньованими ангелами-охоронцями».

Ці слова підтвердив і командир 11-го батальйону територіальної оборони, підрозділи якого несуть службу на одному з передових блокпостів на Донеччині.

– Нещодавно нам було необхідно змінити позиції і особовий склад на блокпосту, – розповів комбат. – Щоб терористи нас не застали, так би мовити, на марші, і не почали в цей момент свою атаку, ми вирішили обстріляти їх позиції з танка і мінометів. Коли ми наблизилися до перехрестя, де терористи обладнали свій блокпост, нас атакував вантажний автомобіль з встановленим на ньому великокаліберним кулеметом. Танкісти першим же пострілом знищили його. Але ще не розсіявся дим, як ми побачили, що в наш танк летить протитанкова керована ракета. Частки секунди всі подумки прощалися з відважними хлопцями. На щастя, ракета зрикошетила від лівого борту і вибухнула поруч. Поставивши димову завісу, танкісти, прикриваючи наші мінометні розрахунки, почали відходити, «відпрацьовуючи» по «зеленці» з кулемета. Лише після їх повернення ми дізналися, що через попадання ракети у них заклинило гармату.

– Ремонт гармати в польових умовах ми освоїли ще вдома – в Кривому Розі, коли виконували стрільби штатним пострілом. Тоді бригадою ми відстріляли під час вправ і навчань майже десять тисяч снарядів. Словом, «набили руку», – каже командир танка.

Після чотирьох місяців війни екіпаж мріє хоча б кілька тижнів відпочити і зустрітися з рідними. А ще – погуляти на весіллі у свого навідника Андрія Мухіна. Але потім обов’язково повернутися на передову. Адже вони – «броньовані ангели-хранителі» піхоти.

Аркадій Радковський, Юзеф Венсковіч

загрузка...
Loading...

Коментарі