«В бій ми пішли на трофейному російському Т-72»

10.09.2014 17.49

Війна під Іловайськом і російське вторгнення очима офіцера оперативного командування «Південь», танкіста, полковника Євгена Сидоренко.

Полковник Євген Сидоренко – начальник бронетанкової служби озброєння оперативного командування «Південь» (сектор «Б» антитерористичної операції). Учасник боїв під Іловайськом з першого дня.

«Я був під Іловайськом з самого початку операції. Прибув туди з Мар’їнки, разом з бронегрупою Василя Коваля, в складі 4 танків і 4 БМП зі складу 17-ї танкової бригади. Це була наша головна ударна сила. Техніка вся далеко не нова, за нею потрібен кваліфікований догляд, я «технар», тому після кожного переходу займався ремонтом.

Так, я штабний офіцер, полковник, але у нас гостра нестача кваліфікованих фахівців, і тому доводиться особисто брати в руки інструмент, і займатися ремонтом. Це гостра проблема, оскільки техніка, яку ми ставимо зараз на озброєння, давно вистояла терміни по ресурсу зберігання. Згідно з інструкцією МО СРСР, середньостатистичний термін зберігання бойової техніки – 15 років. Наша техніка перевищила цей термін в два рази. Тому в частинах гостро необхідні фахівці для проведення поточних ремонтів.

Операція із захоплення Іловайська і взаємодія всіх наших підрозділів були проведені тактично грамотно. Багато шляхів постачання противника були відрізані. Бронетехніки було мало – кожен танк і БМП були на рахунку, особисто командувач сектором «Б» їх розподіляв по позиціях. Найманці атакували постійно, за підтримки бронетехніки в тому числі. Постійно йшли артнальоти. Танки використовувалися інтенсивно – ви писали про реальний подвиг танкового екіпажу 17-ї танкової бригади в складі молодшого сержанта Сергія Ісаєва і механіка-водія Євгена Мартинюка. Хочу відзначити одну неточність у викладі – в результаті численних влучень в танк, там вийшов з ладу не досилатель, а накатник знаряддя. Саме тому хлопці під вогнем розганялися і гальмували для заряджання гармати.

Ми могли повністю захопити Іловайськ, і повністю оточити Донецьк – але для цього нам було необхідно посилення. Крім того, необхідно було посилення нашого тилового району. Нам нічим було прикривати район Старобешеве-Кутейникове – перш за все була нестача техніки.

Незважаючи на перекидання прекрасних резервних підрозділів зі складу добровольчих батальйонів МВС, їх чисельність була невеликою, і вони могли тільки посилити нашу оборону в Іловайську, без техніки наступати було неможливо.

24-го серпня ми отримали інформацію про вторгнення російських військ. Генерал Хомчак запросив дозволу на негайний відхід від Іловайська, але отримав наказ «триматися», відхід був заборонений. Тому командувач підготував наші війська до кругової оборони. На жаль, в результаті відходу наших військ з сектора «Д», в результаті відходу з району Кутейникового 5-го і 9-го батальйонів територіальної оборони наші тили залишилися абсолютно нічим не прикриті.

Приблизно о 16.00 наша група розвідників під командуванням начальника розвідки оперативного командування «Південь» вийшла в район Кутейникового. Там ми підібрали залишену нашими бійцями БРМ-1К зі складу або 28-ї, або 30-ї механізованих бригад. У цей момент відбувся перший вогневий контакт з російськими військами. Наш загін прикриття в Кутейниковому знищив передову розвідгрупу росіян – я бачив знищену БМД і БТР. Ми оглянули БМД – номери і знаки замазані, але машина була нова.

В цей же час недалеко від нас в іншому бою під Кутейниковим був розбитий ще один підрозділ російських десантників зі складу 98-ї повітряно-десантної дивізії, взято в полон 10 російських солдатів.

24-го серпня вночі почалися серйозні бої – наші позиції зазнали ураганного обстрілу важкої артилерії. Наші польові укриття були надійні, але важка артилерія за допомогою безпілотних розвідників громила ці легкі укріплення. Ми понесли великі втрати в техніці та транспорті, загинули люди. Проте, наша бойова група за допомогою БМП підбила російський танк. Я не був учасником цього бою, але мене відразу запросили для огляду трофея. Екіпаж кинув машину, і втік разом з іншими російськими бронемашинами.

Я заліз у танк і виявив, що це новітня російська модифікація Т-72Б-3, яка надійшла на озброєння російської армії в 2012-му році. Особливість модифікації – тепловізійний приціл у командира і у навідника танка типу «Сосна-У». Приціли були пошкоджені нашим вогнем, після невеликого ремонту ними було можна користуватися, не працювали тільки тепловізори і не працював стабілізатор гармати по вертикалі. В іншому танк був повністю справний.

Також ми виявили документи, що танк належить військовій частині Російської Федерації № 54096 – це 8-а окрема мотострілецька бригада, 3-я танкова рота, командир роти – Рашитов А.Р., командир танка – молодший сержант Гончаров.

Я прийняв цей танк на озброєння нашої групи, і сам повів його на наші позиції, замаскував. Цей танк під час прориву врятував життя багатьом нашим бійцям і мені особисто.

Від Савур-Могили ввечері 24-го крізь заслін російських військ до нас пробилася група наших бійців зі складу 93-ї механізованої бригади на семи БМП. Але артилерії довелося покинути наш маленький район оборони – як тільки наші робили кілька залпів, противник засікав нас станціями артрозвідки і накривав весь район декількома дивізіонами. Були серйозні втрати, і артилерію вивели.

24-го серпня ми могли вночі без всяких перешкод вийти з кільця оточення. Але не було наказу. Залишилися міномети, але у них був обмежений запас мін, і скоро вони залишилися без боєприпасів.

Очевидно, без наявності артилерійської підтримки, і ліній оборони, міцних укриттів від вогню артилерії і без наявності запасів постачання, ми могли протриматися під Іловайськом дуже недовго. Але завдання відходити не було, і наші війська спокійно і без паніки готувалися відбивати російські атаки.

25-го серпня о 15.00 по дорозі від Кутейникового на Іловайськ була виявлена колона російської бронетехніки – 16 одиниць, включаючи танки, яка рухалася прямо на наші позиції, які зазнали артобстрілу. По радіостанції я почув про рух колони. Я був один поруч з російським танком, екіпаж не був сформований. Знаючи, що на позиції, що прикривала дорогу, стоїть тільки одна наша протитанкова гармата «Рапіра» зі складу 2-ї протитанкової батареї 51-ї механізованої бригади, я сів на місце механіка-водія, і поїхав на загрозливий напрямок. Біля гармати стояв сам комбат Костянтин Коваль. Він прорвався з оточення в Іловайську, тому із задоволенням називаю його ім’я. Навідника гармати я також записав ім’я, але він поки не значиться в списках тих, хто вийшли з «котла», тому говорити зараз про цього героїчного воїна і його розрахунок поки не буду. Хлопці проявили себе просто блискуче і професійно.

Першим же пострілом була знищена головна машина, – це була МТЛБ-6М, яка перебуває на озброєнні тільки російської армії. У цей момент я зрозумів, що треба прикрити нашу гармату під час перезарядки і відвернути увагу від нашої засідки, і різко виїхав вперед на дорогу, перебрався в крісло командира і відкрив вогонь з великокаліберного кулемета по ворожій колоні і солдатам, що розбігалися.

Було трохи тривожно, звичайно, я ж не знав, хто там за моєю спиною – раптом їх зараз накриють вогнем, або вони побіжать, а я тут один залишуся, на відкритій місцевості взагалі без шансів. Але хлопці виявилися справжніми героями і професіоналами. Вони підбили дві наступні машини противника. Росіяни відкрили безладний вогонь, і під прикриттям диму і пожежі трьох передових бронемашин зникли, кинувши своїх убитих, і одного тяжко пораненого солдата зі складу 31-ї десантно-штурмової бригади.

Надалі, противник робив атаки в напрямку селища Аграрне. Вони прощупували наші сили, але зустрівши організовану систему вогню вперед не лізли.

У цей період активно і ефективно працювали розвідники. Ми мали точну інформацію про розташування противника, постійно велися активні пошуки. Розвідники билися героїчно – одна з наших груп, здійснила рейд по тилах противника, вступила в бій, вони вийшли до нас на моїй дільниці, я побачив, що з дев’яти бійців вийшло всього четверо…

Ми воювали, але виконували наказ командування АТО, і утримували позиції. Всі інші наші війська в районі Кутейниково, Старобешеве відійшли. Своїми слабкими силами, ми звичайно, ці населені пункти закрити не могли. Скориставшись нашим стоянням, противник глибоко обійшов наші позиції, і просунувся на захід приблизно на 25-30 кілометрів.

Спроби наших невеликих частин деблокувати сполучення з нашою групою виявилися безуспішними. Наші війська були розбиті. Ми знали про це, і розуміли, що іншої допомоги не буде. Боєприпасів залишилося на 1-2 дні боїв максимум, і за цей час наше становище могло тільки погіршитися. Тому генерал Хомчак прийняв рішення йти на прорив.

Напередодні ми з бійцями провели ремонтні роботи по техніці – з двох-трьох розбитих під артобстрілами машин доводилося збирати одну.
Перед тим як ми знищували на КП апаратуру секретного зв’язку, я чув, як якийсь начальник говорив, що групі треба не відступати, а наступати у напрямку через Іловайськ на Харцизьк.

Це дуже здивувало, але насправді варіантів прориву у нас не було, крім як йти по двох дорогах повз Старобешеве. Ці дороги як ми знали, були щільно перекриті російськими військами. Ми запропонували росіянам видати їм полонених в Старобешеве, на умовах пропуску нашої колони. Російське командування заявило, що надає коридор для проходу угруповання, і оскільки це було підтверджено вищим політичним керівництвом Росії і України, ми вирішили рухатися в складі колон. Однак вранці 28-го російські офіцери почали всіляко затягувати вихід колони. Зараз зрозуміло, що це була пастка. Противник під прикриттям переговорів посилював свої війська на напрямку руху наших колон.

Ми сформували дві колони, кожну з яких очолювали офіцери штабу оперативного командування «Південь» на чолі з генералом Хомчаком. В одній колоні рухалося 4 танка, в нашій – 2. Сили були дуже невеликі. Нашу колону вів полковник Грачов, наш маршрут був від Многопілля через Новокатеринівку на Комсомольське.

Я здивований, що деякі люди кажуть, ніби якусь колону підставили, командири кинули. Це образлива брехня. Всі, хто проривався в колонах, ризикували абсолютно однаково. На всіх висотах противник обладнав позиції з танками, БМД, БМП, і снаряди могли змести будь-кого. Командир нашої колони полковник Грачов героїчно загинув в бою при прориві. Також загинув один з наших кращих офіцерів – командир бригади зв’язку полковник Борис Кифоренко. Ряд офіцерів потрапили в полон після важких поранень. Штаб сектора «Б» йшов в бій зі зброєю в руках як прості бійці, і офіцери також гинули і билися також, як і воїни-добровольці. Пам’ять про цих людей треба поважати, а не закидати брудом.

Мій Т-72 йшов другим в нашій колоні. Мені дуже пощастило – моїм екіпажем стали ті самі герої з 17-ї танкової – Сергій Ісаєв і Євген Мартинюк. Навідника їх бойової машини евакуювали в тил, а вони самі відмовилися від евакуації і залишилися на передовій. І ось для цих героїв знайшовся новий танк. Я зайняв місце навідника. І ми пішли на прорив.
Незабаром після виходу нашої колони зав’язався бій. За минулі чотири доби противник зайняв в цьому районі глибоку ешелоновану оборону.

У нас не було підтримки артилерії – я побачив якісь розриви, але цей вогонь був рідким і дуже неточним, відкрили його дуже пізно, приблизно о 12 годині. Підтримки авіації я не бачив. Один раз я побачив пару наших літаків, і все.

Ми йшли, покладаючись на свій маневр і вогонь. Моя задача була йти як таран, придушувати і відволікати на себе вогонь противника. Вогонь був дуже щільним з усіх боку.

Дивно, що ми вціліли – під вогнем противника ми пройшли з боєм близько 22 кілометрів. Нас врятував рівень бойової підготовки, унікальна майстерність механіка-водія Євгена Мартинюка. Він вів бій, постійно маневруючи, використовуючи складки місцевості, даючи можливість вести вогонь, і при цьому не затримувався, виходячи з під прицільного вогню. Ми отримали безліч попадань. У відповідь бив наш кулемет, і працювала гармата. Важливо було придушувати вогневі точки з першого пострілу, працювати на випередження, не давати їм пристрілятися. Виходило непогано. По нашим танкам противник бив зосередженим вогнем. Другий танк в нашій колоні незабаром підбили, але нам щастило.

Як стріляли? Я достовірно бачив враження однієї БМП противника, яка загорілася і вибухнула, за двома іншими були прямі попадання, але фіксувати всі результати у мене не було ні секунди можливості. Ми намагалися придушити все вогневі точки, але росіяни окопалися, і у них була явна чисельна перевагу. Наш танк був підбитий в 22 кілометрах від кордону, з якого ми починали рух вранці. Боєприпаси майже скінчилися. І останні російські заслони були розташовані у нас на флангах на двох висотках – нам довелося прориватися між ними. Я довернув башту на одну з висот, тоді як з другої нас розстрілювали в борт. Там був обкопаний танк, і я не міг вразити його, у нього була в прицілі тільки башта. В результаті влучень всі ми отримали множинні поранення вторинними осколками танкової броні, були повністю розбиті всі прилади спостереження, приціл. Ми майже прорвалися, але тут пряме попадання танкового снаряда вивело машину з ладу. Танк заглох, і Мартинюка різко кинуло на прилад спостереження, він дуже сильно розбив голову, втратив свідомість.

Під прикриттям вогню кулемета я витягнув Євгена з танка. Перев’язати. Пощастило – залишилися цілі очі, хоча на обличчях були численні осколкові поранення. Відремонтувати машину своїми силами ми не могли, довелося її кинути. У нас був автомат у Сергія, а мій автомат міг стріляти тільки одиночними і не дуже надійно – він був поруч зі мною в танку, і виявився понівеченим осколками. Нас врятувало поле соняшників і улоговина, по якій ми пройшли повз всі дозори і засідки, і вийшли до своїх військ «відмахавши» за ніч кілометрів 30.

Ми потрапили в госпіталь, наші рани обробили. Після госпіталю я знову в строю – війна триває, роботи дуже багато.

За підсумками бою за Іловайськ я можу сказати так: я бився серед героїв, і я дуже вдячний всім, хто проявив мужність і бився до кінця. Боягузів під Іловайськом я не бачив. Я бачив, як ми били російські війська і як вони розбігалися в усі сторони. Ми можемо захистити нашу Батьківщину від російської агресії. Але для цього необхідний професіоналізм – на всіх рівнях. На рівні командування, на рівні мобілізації, на рівні оснащення, розвідки, взаємодії, технічного озброєння, постачання. Ми зобов’язані боротися і перемогти заради світлої пам’яті тих хлопців, з ким ми ходили в бій під Іловайськрм. Тих, хто вийшов, і тих, хто залишився там назавжди…

Юрій Бутусов

загрузка...
Loading...

Коментарі