У бою під Петрівкою двоє відчайдушних гранатометників знищили три танка

02.10.2014 19.49

Двоє відчайдушних гранатометників знищили три танкаЦе сталося в районі населеного пункту Петрівка Донецької області. За тиждень до цього було оголошено про припинення вогню, але, незважаючи на домовленості, терористи продовжували регулярно обстрілювати наші позиції.

Того разу ворожі міномети «працювали» протягом сорока восьми годин. З ранку до ночі, з ночі до ранку вони били по одній з позицій 72-ї окремої гвардійської механізованої бригади. А на світанку третього дня почався ворожий наступ.

Спостерігачі помітили чотири ворожі танки Т-72, які наближалися з різних напрямків. Бойові машини вели безперервний вогонь з усього озброєння. І треба сказати, били дуже влучно. Відчувалося, що у противника хороші сучасні системи управління вогнем, а за важелями і приладами сидять явно не вчорашні шахтарі або трактористи.

Але, незважаючи на це, для декількох їх екіпажів цей наступ став останнім. Сучасна російська броня і електроніка не встояли перед українськими протитанкістами. Чи могли вороги собі уявити, що після тривалого мінометного обстрілу на їх шляху непереборною перешкодою стане бойовий розрахунок станкового протитанкового гранатомета (СПГ).

СПГ-9 «Копьё» – радянський станковий протитанковий гранатомет. Прийнятий на озброєння в 1963-му році. Бронепробиваємість – 300 мм (ПГ-9В) або 400 мм (ПГ-9ВС). Максимальна дальність стрільби – 1300 м (протитанкова граната). У бойовому положенні може переміщатися розрахунком при зміні вогневих позицій.

Зустріти якого-небудь серйозного опору противник, очевидно, не розраховував, і його розрахунки були виправдані. Після сильних обстрілів майже все озброєння взводу було пошкоджено і непридатне до застосування. Боєздатним залишився лише один гранатомет. Його розрахунку й судилося прикрити відхід своїх товаришів. Прапорщик Олександр Д. і рядовий Вадим Ж., підготувавши СПГ до бою, вирішили не поспішати. Розсудили, що головне в цій ситуації – не панікувати. Тим більше що на все про все в них було тільки 8 пострілів, тобто по два боєприпаси на кожну ціль.

Ворожі танки йшли з різних напрямків, досить грамотно маневрували, використовували нерівності рельєфу і постійно вели вогонь з гармат і кулеметів. З огляду на те, що прицільна дальність у СПГ – 1300 метрів, протитанкісти підпустили їх якомога ближче. Як тільки танки наблизилися на відстань в тисячу метрів, Олександр і Вадим відкрили по них вогонь.

Два перших постріли влучили в головну машину. Вона загорілася. Однак радіти успіху було рано. До них наближалися інші. Тут нашим бійцям дуже допомогли заздалегідь добре обладнані і замасковані позиції підрозділу. Високий земляний бруствер і відносно незначна вага гранатомета дозволяли відчайдушному розрахунку швидко змінювати місця і прицільно вести вогонь. Уже наступними вдалими пострілами були виведені з ладу ще дві машини противника, які завмерли, оповиті густим чорним димом. За кілька хвилин бою, які здавалися бійцям вічністю, три ворожих «сімдесятдвійки» горіли, як смолоскипи. Однак на четвертий танк вже не залишилося боєприпасів.

Через мить по українській позиції знову вдарили міномети, а потім заробили «Гради». Здавалося, горіла земля. Олександр і Вадим ледве встигли заскочити в укриття, коли загула ворожа артилерія. Під час обстрілу їх гранатомет був знищений.

Від розривів ворожих снарядів вся позиція покрилася сірим димом. Це стало надійним маскуванням, що допомогло нашим бійцям вийти з палаючого квадрата. Пройшовши кілька кілометрів, герої-гранатометники знайшли пораненого осколком в плече і стікаючого кров’ю українського офіцера. Ним виявився старший лейтенант, командир взводу одного з батальйонів територіальної оборони, підрозділ якого був накрите артилерією під час несення служби на блокпосту. Олександр і Вадим обробили йому рану, і вже втрьох вибралися в польовий табір українських військ.

Гранатометники, що прикривали відхід товаришів і знищили три ворожі танки, своєю маленькою перемогою пишаються, але при цьому героями себе не вважають.

– Та які там герої, такі ж, як і всі! – кажуть вони. – Звичайні українці.

Прапорщик Олександр Д. родом з Волині, свого часу проходив службу в лавах 24-ї окремої Залізної механізованої дивізії. А Вадим Ж. – родом з Дніпродзержинська. Строкову службу він проходив на командному пункті однієї з військових частин протиповітряної оборони. Обох призвали до армії під час мобілізації. Олександра – в 72-у окрему гвардійську механізовану, а Вадима – в 17-ту окрему гвардійську танкову бригаду. Уже в зоні проведення АТО Вадим був відряджений в протитанковий взвод 72-ї бригади 8-го армійського корпусу. Там вони і зустрілися, ставши справжніми бойовими друзями.

– Нічого, ще повоюємо. За нами – правда! Тут це гостро відчувається, адже ми захищаємо свою землю, свою Батьківщину, – кажуть герої.

За особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі і незламність духу прапорщик Олександр Д. і рядовий Вадим Ж. представлені до державних нагород.

Валентин Шевченко, Дніпропетровськ

загрузка...
Loading...

Коментарі