«На позиції «Казантип» нас було шестеро, всі добровольці», – боєць з позивним «Бізон»

20.04.2016 09.17

Позивний Бізон

У свої 23 роки оператору-водію радіолокаційної системи посадки літаків радіотехнічного центру вузла зв’язку старшому солдату Михайлу Марущаку вже є, що розповісти. Молодий хлопчина з русявим волоссям та зеленими очима, з пронизливим та сповненим рішучості поглядом, добровільно вписав в особисту біографію захист рідної землі на Сході нашої країни.

Коли почалися події на Сході України, Михайло написав рапорт командуванню для участі в антитерористичній операції.

– Коли почали здійснювати набір ротації, то перепон для виконання свого чоловічого обов’язку я не бачив, – мовить боєць.

Рапорт командування задовольнило. Кулеметником, з сьомою ротацією зведеного загону Повітряних Сил «Дика качка», старший солдат Марущак потрапив на передову, де й отримав свій позивний «Бізон».

«Дика качка» – зведений загін добровольців, які разом з бійцями 93-ї бригади боронили позиції на «Зеніті», це найближча точка до Донецького летовища. Там не було години, щоб не прилітали ворожі снаряди, не докучали танки і міномети. Укріплення на «Зеніті» стратегічно важливі, адже з них відкривається розв’язка доріг на Авдіївку, Опитне, Піски.

– Саме між шахтою «Бутівка» та позицією «Терикон», неподалік від Авдіївки, стоїть форпост «Казантип», на якому мій розрахунок виконував завдання, – розповідає Михайло.

– На «Казантипі» нас було шестеро, а на чергування заступали по двоє, – продовжує старший солдат. – Ділили чергування наступним чином: вдень спостерігали за обстановкою кожні чотири години, а вночі по дві. Вночі вести спостереження важче, оскільки тепловізори були не нові і місцевість проглядалася лише на відстань біля 400 метрів. Очі від напруження дуже втомлювались.

Вилазки бойовиків відбувались тоді нечасто, проте обстріли тривали по 4-5 годин з кількагодинними перервами. Вся площа району оборони була густо засипана шаром іржавих та «свіжих» осколків. А від більшості капітальних будівель залишилися руїни.

– Тільки дурні не страшаться зовсім, але я налаштовував себе не боятися. Є хлопці, один погляд на котрих підіймав моральний дух. Це справжні авторитети для мене: «Філін», «Кабан», «Морган» – наші військові та мобілізований боєць з 93-ї бригади «Вітер», що згодом навіть став командиром однієї з висот, – розповідає боєць.

У селищі Спартак, що було під сепаратистами, стояв вцілілий ангар. Одного разу наші розвідники помітили, що туди під’їжджають машини, на які починають грузити якісь ящики. Дані передали по рації керівництву, на що отримали дозвіл відпрацювати по цілі.

– Коли наші «ЗУ-шники» виїхали на позиції і почали відпрацьовувати по квадрату, тоді й ми з «Філіном» з ДШК забезпечили вогневу підтримку. На власні очі бачили, як з ангару повалив чорний дим, почалися спалахи та вибухи. Вже потім з’ясувалося, що в результаті виконання цього завдання було знищено боєкомплект сепаратистів.

– Якось в один з днів ми зібрались у бункері на обід, і тут в укриття щось потужно гупнуло. Виявляється, з селища Спартак вийшов ворожий танк і почав «працювати» по нас. Снаряд влучив у бункер і розбив стіну укриття. Добре, що стіна не обвалилась, бо на той час там було багато бійців і на щастя ніхто не постраждав, – говорить «Бізон». – В нашій їдальні до того було затишно, навіть маленький телевізор стояв. Після влучання у стіну, танк почав відходити до свого місця дислокації. Але ще до того хлопці передали розвідці, що по нам працює танк. Своїм побратимам з 93-ї механізованої бригади розвідники передали координати танка, надалі справа вже була за артилерією.

Про відносини з місцевим населенням у «Бізона» згадки сумні:

– Там були люди на вулицях, все працювало. Іноді ми виїжджали робити закупки, то на нас деякі так дивилися… Будь в них зброя в руках, здається, вони б нас розстріляли. Були й ті, що підтримували нас і не ховались, але їх було дуже мало.

На війні мимоволі стаєш забобонним, для Михайла оберегами слугували хрестик та батьківська молитва. А ще боєць з посмішкою згадує про собаку, яку звали «Тушонка». Пес попереджав захисників «Зеніту» про обстріли заздалегідь – починав скиглити і шукати безпечне місце. «Бізон», коли повертався з зони АТО, навіть хотів забрати пса. На жаль, командири дозволу не дали.

Зараз хлопець з нетерпінням очікує на закінчення неспокійних часів, хоча й готовий у будь-який час повернутись на передову. Маючи вищу освіту, Михайло мріє піти навчатися далі, щоб отримати офіцерські погони – своє життя боєць твердо вирішив пов’язати зі Збройними Силами України.

Ірина Баранова, Олександра Качмар

загрузка...
Loading...

Коментарі