Комбат-десантник ніколи не ховався за спинами підлеглих

11.06.2014 23.19

Сучасні герої, які вони? Для того, щоб людина виявила ті чи інші риси характеру, необхідні відповідні умови. На долю командира 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї оаембр, підполковника Тараса Сенюка, їх випало більш ніж достатньо.

Звичайно, навчати військовослужбовців, керувати особовим складом, підвищувати бойову виучку і захищати Батьківщину – це наш професійний обов’язок. Але життя і служба підполковника Тараса Сенюка протягом останніх місяців – це яскравий приклад відданого служіння українському народові.

Одеський військовий інститут Тарас Сенюк закінчив із золотою медаллю і був направлений в 95-ту окрему аеромобільну бригаду – одну з кращих десантних частин. Пройшов шлях від командира взводу до командира батальйону, зарекомендував себе як креативний і досвідчений офіцер. Як кажуть його колеги, Тарас постійно намагався вдосконалювати свої знання та вміння. За плечима офіцера був досвід служби в миротворчих підрозділах в Іраку і Косово. А коли прийшла пора захищати рідну Україну, 95-а оаембр вирушила на Донбас…

Це той випадок, коли про людину говорять не слова, а його вчинки. Командир, який завжди попереду, командир, поведінка якого завжди є прикладом для всього особового складу. 2-го травня 2014-го року військова колона, на чолі з підполковником Сенюком, вирушила на виконання чергового бойового завдання.

Під час висування, близько 4 години ранку, противник зробив спробу обстрілу, зав’язався бій. Вогонь був зосереджений на перші три бронетранспортера, в одному з яких знаходився Тарас Сенюк.

Впевненим голосом комбат по радіозв’язку віддавав чіткі вказівки. Від цієї впевненості в голосі у особового складу навіть не виникало думок піддатися емоціям, страху або поставити під сумнів дії командира. Бій тривав близько 10 хвилин. Вогневі точки супротивника були надійно пригнічені.

Але це був тільки початок, найскладніше було попереду. Близько 5.30 в районі моста, поблизу міста Слов’янськ, знову зав’язався бій. Десантники Тараса Сенюка вибили сепаратистів з блокпоста і взяли під контроль міст.

Практично відразу ж, біля мосту, з двох сторін почав збиратися натовп з метою заблокувати рух колони. За рішенням командира, на безпечній відстані від колони, були виставлені бійці з метою запобігання провокацій з боку натовпу, іншим десантникам вказані сектора спостереження. Здавалося все під контролем, однак розслаблятися в таких умовах вкрай небезпечно. Протягом усього дня з боку представників сепаратистських угруповань лунали погрози знищення підрозділу і пропозиції перейти на бік бойовиків з посиланням на досвід інших «героїв». Особливо активні провокатори з натовпу вимагали скласти зброю і залишити техніку в обмін на життя військовослужбовців. Однак відповіддю командира батальйону було чітке і однозначне «ні». Тоді від десантників зажадали здати затвори – знову впевнене «ні». Крайньою вимогою було здати боєприпаси, а у відповідь чергове тверде «ні».

Коли сепаратисти зрозуміли, що твердість командирського рішення подолати не вдасться, вони висунули нову вимогу – залишити військовослужбовців Національної гвардії і внутрішніх військ в обмін на життя десантників. І на цей раз комбат чітко дав зрозуміти, що ні своїх, ні тих, хто поруч, не залишить.

У цій нервової та напруженій обстановці пройшов практично цілий день. Близько 17.00 спостерігачі повідомили, що в натовпі помічені невідомі зі зброєю. Тарас наказав зайняти кругову оборону. Практично відразу ж в сторону підрозділу прозвучали перші постріли. Бойовики вели вогонь з-за спин «мирно налаштованих» громадян, знали, що десантники вогню не відкриють. Потім полетіла перша пляшка із запальною сумішшю. Вона потрапила в силове відділення одного з бронетранспортерів.

Підполковник Сенюк приймає єдине можливе рішення в даній ситуації: разом з підлеглими він виходить вперед і, відбиваючись від натовпу, особисто керує розбиранням барикад, щоб створити прохід для виводу колони в безпечне місце. А в цей час вогонь по колоні з різних видів зброї тільки посилювався. Причому стріляли бойовики не тільки по військовим, але і по людям, які блокували підрозділ. На очах у Тараса ворожі кулі обірвали життя двох військовослужбовців. Але, завдяки рішучості і мужності комбата, його чітким і впевненим діям, колоні вдалося вирватися з влаштованої пастки.

Таких ситуацій, в яких Тарас Сенюк міг проявити себе як справжній командир, потім було не мало.

3-є червня 2014-го року, чергове бойове завдання – знищити блокпост противника. Після артилерійської підготовки тактична група на чолі з підполковником Сенюком починає висування вперед. Комбат знову попереду з розвідувальним взводом. Лунають перші постріли, ворожий вогонь посилюється, звучать чіткі вказівки командира, особовий склад йде під прикриттям бронетранспортерів. Серед десантників – перші поранені…

Згадує один з військовослужбовців батальйону: «Він завжди був попереду, ніколи не ховався за спинами підлеглих, його поведінка завжди була прикладом, його дії надихали особовий склад. Так було і в цей день, коли офіцер йшов пліч-о-пліч зі своїми хлопцями».

…– Командир, вогонь посилюється! Командир, пригніться! – кричав Тарасу сержант, але комбату було не до нього, він йшов попереду. Постріли лунали з різних напрямків і різних видів зброї. І куля снайпера шукала саме його – командира… В цей день десантники втратили досвідченого командира, мужнього десантника, надійного товариша.

Командування на себе взяв командир першої роти, яка не схибив і виконав бойове завдання. Десантники батальйону проявили мужність, стійкість, витривалість і впевненість. У них було з кого брати приклад.

Жодна смерть на війні не є марною, – кажуть десантники, – в наших серцях і пам’яті командир 1-го аеромобільно-десантного батальйону підполковник Сенюк Тарас Михайлович назавжди залишиться прикладом мужності, стійкості характеру і незламної сили волі. І кожен десантник батальйону з гордістю буде розповідати про свого командира і бойового товариша…

Ірина Музичук. Фото Олексія Берладі

загрузка...
Loading...

Коментарі