«Годзила» був героєм, легендою та велетнем по духу

15.04.2016 17.21

Дмитро Годзенко (ліворуч) разом із сином Олексієм на передових позиціях
Дмитро Годзенко (ліворуч) разом із сином Олексієм на передових позиціях

Дмитро загинув наприкінці березня у Зайцевому на Донеччині, за день до виводу його роти в тил для відновлення та демобілізації.

У 57-й  окремій мотопіхотній бригаді «Годзила» був, без перебільшень, неабияким авторитетом і легендою. Через більш ніж двометровий зріст він зразу всім впадав у око, а кілька хвилин спілкування з магнетичним за харизмою велетнем закарбовувався у пам`яті надовго. Я знав його рік, ми епізодично зустрічались з ним на блоках та передових позиціях окремого 17-го мотопіхотного батальйону. Але поговорити по-душам у мене з ним вийшло тільки у Зайцевому за два тижні до його загибелі.

Він поділяв дні своєї особистої війни на три категорії. Нормальний день – це коли ти виконав бойовий наказ, а серед твоїх хлопців нікого не поранило і не контузило. Чудовий –  якщо до того на додаток світить сонце. «Чорні» ж від  погоди не залежать.

Гарні дні Дмитро міг порахувати на пальцях однієї руки: приїзд старшого сина на фронт до нього на позиції, кілька спекотних літніх діб біля лісового озера на перепочинку. Інші триста з гаком – були просто нормальними, бо не було жодного без обстрілів. А от «чорним» він для себе вважав лише один.

1 липня минулого року він з бойовим побратимом Русланом відпрацьовував кілька стандартних у той період завдань. Українські сапери тільки-но розмінували стратегічно важливе залізничне депо у Майорську. Перед зимою від ритмічних постачань залізницею вугільних вантажів із зони АТО залежало дуже багато, бо на підконтрольній Україні території не лишилося шахт з вугіллям антрацитової групи. Тож для сталого проходження опалювального сезону держава купувала тверде паливо за межами країни.

В районі станції велись активні бої, наші підрозділи  постійно потрапляли під потужні обстріли бойовиків. Майже вся її територія знаходилась в так званій “сірій” зоні,  куди диверсійно-розвідувальні групи бойовиків із-за мінних полів раніше навідуватись не ризикували. В липні ситуація змінилась, тому обидві сторони виборювали контроль над тактично важливими ділянками оборони.

Невелика група добровольців 17-го окремого мотопіхотного батальйону на чолі з сержантом Дмитром Годзенко вела розвідку боєм. Чоловіки просувались по флангам лінії зіткнення, виявляли і знищувала викриті цілі з гранатометів та зі стрілецької зброї.

У гіганта Дмитра з Русланом склалась ефективна бойова двійка. Дмитро мав 205 сантиметрів зросту та 120 кілограмів ваги, побратим поступався йому не набагато. Після чергового етапу розвідки чоловіки виводили на обрані позиції авто з встановленим на ньому станковим протитанковим гранатометом, робили серію пострілів і швидко повертались в укриття.

Після обіду авто вийшло з ладу, проте для цієї пари пригода проблемою не стала. Дмитро підхопив на руки СПГ, Руслан – два споряджених постріли, і вони перебігли на сотню метрів уперед. «Годзила» став за заряджаючого, а Руслан точними пострілами вщент розбив кулеметне гніздо противника. Вони вже почали відходити назад, як біля них вибухнула 120-міліметрова міна. Руслан рефлекторно зреагував на розрив першим: він штовхнув молодшого сержанта на землю і впав на нього зверху. Дмитро не отримав жодної подряпини, однак в Руслана влучило відразу 13 осколків.

Руслан вижив, та після численних хірургічних втручань все одно залишився інвалідом. Для врятованого ним «Годзили» це було тим болючіше, що він по собі знав про муки при пораненнях та численних контузіях.

В січні цього року він відповідав за систему оборони ключового блок-посту на Горлівському напрямку. Блок давав можливість контролювати відразу три стратегічно важливих автомобільних дороги, одна з яких вела за лінію розмежування. Однієї ночі до посту з нашого тилу раптово вискочив легковик з включеними фарами. Дмитро в недоброму передчутті хутко кинувся у його напрямку, бо черговий мінометний обстріл щойно і ненадовго вгас, з людьми могла статись трагедія. Вже на бігу він почув свист кількох мін, кинувся в рівчак біля асфальту. Та було запізно, 11 гарячих осколків вп`ялись у його тіло.

Молодшого сержанта лікували у трьох шпиталях, проте два осколки біля хребта виявились неоперабельними. Тоді він відмовився від тривалої реабілітації, повернувся в стрій до рідного батальйону. До речі, ми довго з ним розмовляли вночі та зранку саме у тій хатині, де його позбавив життя осколок 120-міліметрової міни. Дмитро трохи ніяково напівлежав на тапчані – його у той день дуже мучили болі, за що він чомусь вибачався. Напередодні нашої зустрічі він виводив на передовий рубіж свого старшого сина Олексія, журналіста одного з українських телеканалів. До «нульових» укріплень вони потрапили прямо на початок масованого мінометного обстрілу. Все обійшлося, проте Дмитро «трохи наплигався в окопах», про що розповідав з відвертим гумором.

– Не страшно було вести сина під кулі та осколки? – сам тричі батько, поцікавився я в нього.

– Кому було б не страшно на моєму місці? – Відповів він. – Та Льошка зі мною весь Майдан пройшов. Менший, Іван, також рвався. Але він у той час навчався в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, за паркан хлопчаків офіцери не випускали. Сини в мене бойові, я їх поважаю і не перешкоджаю їх чоловічим рішенням, адже сам – патріот до останнього подиху. Олексій мене не зрозумів би, якби я дозволив іншим журналістам працювати в небезпеці, а йому – ні…

В Києві на Майдані Незалежності у останній шлях Дмитра Годзенка проводжало біля тисячі людей. До війни «Годзила» займав посаду головного інженера однієї із національних українських компаній, мав кілька власних  виробничих та комерційних фірм. За рік участі в АТО він став дуже відомим серед фронтовиків та волонтерів, журналістів і киян. Від мирного життя його відділи лічені години, до 50-ти років він не дожив ледь-ледь.

Один з фронтовиків, прощаючись з «Годзилою», поклав у труну власний шеврон – виконуючи дану велетню обіцянку. Нещодавно у бою Дмитро витяг із халепи і його самого, і групу, якою той командував…

 Віктор ШЕВЧЕНКО

загрузка...
Loading...

Коментарі