У питанні медзабезпечення АТО досі залишаються три основні проблеми – Малиш

09.04.2016 17.41

Олександр Малиш

На думку голови комітету медичного забезпечення Громадської ради при Міноборони України Олександра Малиша, в питанні медичного забезпечення АТО досі залишаються невирішеними три основні проблеми: робота медичної служби на передових позиціях щодо надання невідкладної медичної допомоги та евакуація поранених з полю бою, організація доступних та своєчасних консультацій учасників бойових дій та членів їх сімей з медичних, медико-соціальних та медико-юридичних питань, а також медична та медико-психологічна реабілітація поранених, учасників бойових дій та членів їх сімей.

«Всі інші складові медичного забезпечення АТО більш-менш вирішуються, з Божою та волонтерською допомогою, – вважає Олександр Малиш. – Щоб побачити на власні очі, що робиться в АТО в цьому питанні, нещодавно я туди з’їздив».

За словами голови комітету, війна триває вже два роки, а достатньої кількості сучасних евакуаційних транспортерів переднього краю досі немає.

«І це в той час, коли є талановиті українські науковці, які вже створили для цих цілей навіть надлегкий вертоліт, який може бути виконаний у безпілотному варіанті. На бронетанковому заводі в Харкові є транспортер переднього краю на базі танка, який може бути слушний для частин. Також розроблена медична броньована машина на базі БТР-4. Про такий медичний пункт батальйону ми в Афганістані тільки мріяли! Тому наша організація разом з Військово-медичним департаментом Міноборони приймала активну участь в формуванні державного замовлення на закупівлю їх для МОУ. Але на практиці я бачив їх тільки на військовому параді та знаю, що 10 таких машин є в Національній Гвардії. А міністерству оборони вони не потрібні? Правда, в Авдіївці мене порадували, сказали, що прийшли 3 транспортери переднього краю: один МТЛБ та 2 британських Saxonа. Але МТЛБ при проведені бойових дій в районі промзони не можливо використовувати. Великі габарити машини роблять машину недієвою».

Також, вважає Олександр Малиш, надто повільно просувається запровадження оснащення «бойового медика»:

«У минулому році, на засіданні ГР при МОУ з питань медичного забезпечення, Всеукраїнська громадська організація імені М.І.Пирогова «Військова медицина України» презентувала оснащення бойового медика, а також презентувала його директору Військово-медичного департаменту МОУ та заступнику міністра оборони. Оснащення отримало схвальний відгук експертної групи комітету ГР при МОУ та начальника Генерального штабу. Крім того, воно було презентоване військовим медикам та командирам під час різних зборів на полігонах. Окремі елементи оснащення передавались на апробацію медичним інструкторам в АТО. А деякі елементи оснащення і зараз знаходяться в АТО на апробації. На більшість виробів були розроблені медико-технічні вимоги. Як учасник бойових дій в Афганістані, я розумів, що саме ми презентували і розумів, що це робиться заради життя військових, щоб не дати їм померти «на передку». Пройшов цілий рік, і де це оснащення? Зараз потрібне тільки рішення керівництва Міноборони та фінансування, яке на порядки нижче за вартість врятованого життя військових.

Минулого року закупили 93200 аптечок на майже 59 млн. гривень, а де вони? У військових АТО я їх не бачив, але з’ясував, що є таке поняття серед військових, як проведення знеболювання пораненого «у складчину», коли 2-3 військових віддає знеболююче для пораненого. Склад медичної аптечки розроблений без урахування її використання в повномасштабній війні. Таке враження, що це робиться для того, аби створити для себе труднощі, а потім з ними боротись.

На рахунок медичної реабілітації. Я не розумію, чому в ЗМІ пишуть, що міністр оборони прийняв рішення по проведенню медичної реабілітації у військових госпіталях та санаторіях. Її що, не було? Всі військові медики добре знають про три етапи медичної реабілітації: госпітальний, амбулаторно-поліклінічний та санаторно-курортний, і така реабілітація проводиться незалежно від того, іде війна чи ні. Річ в іншому, практично 100% військовослужбовців та членів їх сімей потребують реабілітації і неодноразової на протязі всього їхнього життя. Тому війна змушує нас створювати окремі Центри медичної реабілітації. Медична реабілітація не є проблемою тільки МО України, це проблема держави. Для цих цілей неможливо використовувати госпіталі та санаторії МО. Міністерству оборони та Громадській раді при МОУ треба терміново ставити питання перед Урядом країни про створення державно-приватної мережі Центрів реабілітації і краще, щоб вони були сімейного типу.

Ветеранам відомо, що більша частина з тих, хто потребує реабілітації, це ті, хто, як і афганці, будуть служити в ЗСУ, тому МОУ та іншим силовим структурам організація медичної реабілітації є життєво необхідною. Треба не ігнорувати, а зберегти тих, хто ще поки хоче вкладати свої кошти в цю справу, інакше ініціатива згасне, як почало згасати волонтерство.

Свої побажання по організації медичного забезпечення та санаторно-курортного лікування  ми надавали ще минулого року. Тому ВМД МОУ повинен переглянути наші пропозиції, повернутися обличчям до громадськості і розпочати плідно з нами співпрацювати. А у нас бажання дуже просте – організувати медичне забезпечення у відповідності до чинного законодавства. На кінець, ще раз хочу нагадати гарні слова підполковника медичної служби США Стоунза: «Де в військовій медицині починаються розмови про кошти, там закінчується військова медицина».

Роман ЧИМИС

загрузка...
Loading...

Коментарі